Корисні статті Мило та миловаріння
Мило та миловаріння
Мило та миловаріння
Мило - це розчинна у воді миюча речовина, яка перебуває у рідкому або твердому стані) , виготовлена з'єднанням жирних кислот, лугів, рослинних масел. Мило використовують як засіб для очищення та догляду за шкірою або в ролі побутової хімії для прання.
Трохи історії...
Трохи історії...
Колись для вмивання і прання люди використовували лише воду. Пізніше вони стали додавати у воду золу, а потім і вапно, в результаті чого і винайшли мило.
За існуючими даними, мило виготовлялося ще в стародавньому Шумері та Вавилоні (приблизно 2800 років до н. е.), а Єгипетський папірус свідчить про те, що єгиптяни регулярно милися за допомогою мила.
Одна з легенд пов’язує появу мила і навіть слова "soap" з горою Sapo, на якій в Стародавньому Римі спалювали туші принесених в жертву тварин.
За існуючими даними, мило виготовлялося ще в стародавньому Шумері та Вавилоні (приблизно 2800 років до н. е.), а Єгипетський папірус свідчить про те, що єгиптяни регулярно милися за допомогою мила.
Одна з легенд пов’язує появу мила і навіть слова "soap" з горою Sapo, на якій в Стародавньому Римі спалювали туші принесених в жертву тварин.
Жир тварин, який виділявся під час спалювання такої жертви, накопичувався та змішувався з попелом вогнищ (як природний луг), а потім змивався дощами в річку, в результаті чого вода починала пінитися і добре змивати весь бруд з тканини. Саме тоді помітили той факт, що завдяки цій суміші, одяг почав пратися набагато легше.
Створення милоподібної напіврідкої речовини "сапо" дало можливість жінкам використати її не лише для прання, але й для косметичних цілей: укладки волосся, фарбування. Проте ефект не був довготривалим, оскільки при попаданні на цю суміш води, утворювалася густа піна і фарба легко змивалась.
Пізніше римляни стали використовувати для варіння жири та природну соду, без золи. Таку суміш змішували і тримали на вогні до повного випаровування води, в результаті чого виходили тверді шматки мила. Але мило виявилося таке жорстке, що його використовували тільки для прання.
Для миття тіла в той час римляни застосовували спеціальний інструмент - стригил.
Створення милоподібної напіврідкої речовини "сапо" дало можливість жінкам використати її не лише для прання, але й для косметичних цілей: укладки волосся, фарбування. Проте ефект не був довготривалим, оскільки при попаданні на цю суміш води, утворювалася густа піна і фарба легко змивалась.
Пізніше римляни стали використовувати для варіння жири та природну соду, без золи. Таку суміш змішували і тримали на вогні до повного випаровування води, в результаті чого виходили тверді шматки мила. Але мило виявилося таке жорстке, що його використовували тільки для прання.
Для миття тіла в той час римляни застосовували спеціальний інструмент - стригил.
Спочатку наносили на тіло запашне масло, а потім металевим шкребком (стригилом) зчищали зі шкіри бруд і піт разом із залишками масла. Для багатих людей цю процедуру робили раби в римських лазнях.
Стародавні римляни і гадки не мали про те, що стане можливим виготовлення рідкого, антибактеріального, гліцеринового мила чи мила з пілінговим ефектом.
Відкриття мила, як гігієнічного засобу, приписується знаменитому античному лікарю Галену, який жив у ІІ століття нашої ери. Та після падіння Римської імперії, культура вмивання таким засобом була надовго втрачена. Лише в ХІІІ столітті це ремесло відновилось завдяки аптекарям Франції та Англії, які виготовляли його лише для знатних сімей.
Випускати тверде мило стали у 1424 році в Італії. Проте жири з’єднували не з золою, як це робили римляни, а з природною кальцинованою содою, яку добували з озер. До складу такого мила включали: сало з яловичини, баранини, свинини, кістяний та китовий жир, відходи жирів різних виробництв. Додавали і рослинні масла – льняне, оливкове, мигдальне, кунжутове, кокосове і пальмове.
В середні віки основними постачальниками мила в Європі були міста Неаполь та Марсель.
Стародавні римляни і гадки не мали про те, що стане можливим виготовлення рідкого, антибактеріального, гліцеринового мила чи мила з пілінговим ефектом.
Відкриття мила, як гігієнічного засобу, приписується знаменитому античному лікарю Галену, який жив у ІІ століття нашої ери. Та після падіння Римської імперії, культура вмивання таким засобом була надовго втрачена. Лише в ХІІІ столітті це ремесло відновилось завдяки аптекарям Франції та Англії, які виготовляли його лише для знатних сімей.
Випускати тверде мило стали у 1424 році в Італії. Проте жири з’єднували не з золою, як це робили римляни, а з природною кальцинованою содою, яку добували з озер. До складу такого мила включали: сало з яловичини, баранини, свинини, кістяний та китовий жир, відходи жирів різних виробництв. Додавали і рослинні масла – льняне, оливкове, мигдальне, кунжутове, кокосове і пальмове.
В середні віки основними постачальниками мила в Європі були міста Неаполь та Марсель.
Склад
Виробництво сучасного туалетного та господарського мила – автоматичний та хімічний процес.
Багато якостей мила, наприклад, розчинність у воді, піноутворення, миюча здатність, бактерицидні та зволожуючі властивості, залежать від його складу та добавок.
У хімічному відношенні основним компонентом твердого мила є суміш розчинних солей вищих жирних кислот. Зазвичай це натрієві, рідше - калієві і амонієві солі таких кислот, як стеаринова, пальмітинова, міристинова, лауринова і олеїнова.
Додатково в складі мила можуть бути й інші речовини, які в останні роки стали дуже популярні в якості ароматичних добавок та засобів дезінфекції. Їх додають для приховування неприємного запаху лугу, тому навіть у самому простому косметичному милі без спеціальних ароматів не обійтися.
До мила також додають барвники і компоненти, що роблять піну по-справжньому білосніжною.
Проте не слід забувати, що чим більше в милі натуральних компонентів, тим воно краще.
Саме натуральні продукти та трави роблять мило м’яким, ароматним і надають йому лікувальних та зволожуючих властивостей.
Технологія виготовлення мила
Сучасні технології миловаріння
Старий спосіб варіння мила з застосуванням розчинів лугів в промисловості все більше витісняється гідролізом жирів під дією водяної пари при підвищеному тиску. При цьому утворюються гліцерин і вільні жирні кислоти, які легко можна відокремити від гліцерину, використовуючи його розчинність у воді. З суміші жирних кислот при нагріванні з розчином соди або поташу (карбонатний метод) легко виходять відповідні мила.
В якості сировини для отримання основного компонента мила, можуть використовуватися тваринні і рослинні жири, жирозамінники (синтетичні жирні кислоти, каніфоль, нафтенові кислоти, талові олії).
В якості сировини для отримання основного компонента мила, можуть використовуватися тваринні і рослинні жири, жирозамінники (синтетичні жирні кислоти, каніфоль, нафтенові кислоти, талові олії).
Види мила
В загальному мило поділяється на тверде і рідке.
Рідке мило робиться з гідроксиду калію. Але його виготовлення може бути швидшим і легшим завдяки використанню таких складників, як: малих шматків мила, ефірних олій (і / або запашок), гліцерину і горілки.
Таке мило поміщають у дозатори, які встановлюють у ванних кімнатах на підприємствах, в готелях, ресторанах, школах тощо.
Дозатори бувають:Таке мило поміщають у дозатори, які встановлюють у ванних кімнатах на підприємствах, в готелях, ресторанах, школах тощо.
- настінні
- у флаконах
Тверде мило виготовляється двома методами:
1. з мильної основи
Для того, щоб виготовити мило своїми руками за цією технологією, необхідно придбати мильну основу. Мильна основа, по суті - це те ж саме мило, але без різних добавок, барвників, ароматизаторів і наповнювачів. Мильна основа чудово плавиться, тому для виготовлення мила власноруч, досить розтопити її до рідкого стану, після чого добавити запашки, олійки, сухоцвіти та барвники.
2. миловаріння "з нуля"
Ця технологія призначена для більш досвідчених миловарів і вимагає дотримання техніки безпеки при роботі з лугами і хімікатами.
Розрізняють два способи виробництва мила "з нуля" - "холодний" і "гарячий".
До певного моменту обидва способи являються абсолютно ідентичними: тверді масла в певній послідовності розтоплюються і змішуються з розчином каустичної соди. Поступово до них додаються решта компонентів (ефірних масел наприклад), при цьому постійно слідкуючи за температурою. Дану суміш варто довести до загустіння не перестаючи помішувати її допоки не буде досягнута так звана "стадія сліду".
Після цього і проявляється різниця в методах "з нуля": при "холодному" способі в отриману масу додаються різні добавки: запашки, барвники, ефірні масла і так далі, після чого її відправляють у форми для застигання. Виготовленим у такий спосіб милом можна користуватися лише через 4-5 тижнів. За цей час луг нейтралізується, і мило "дозріє".
При "гарячому" способі суміш ставлять на "водяну баню" для подальших дій. У цьому випадку процес нейтралізації лугу і омилення масел проходить швидше, тому таким милом можна користуватися вже через добу після його застигання.
Використання мила
Розрізняють два способи виробництва мила "з нуля" - "холодний" і "гарячий".
До певного моменту обидва способи являються абсолютно ідентичними: тверді масла в певній послідовності розтоплюються і змішуються з розчином каустичної соди. Поступово до них додаються решта компонентів (ефірних масел наприклад), при цьому постійно слідкуючи за температурою. Дану суміш варто довести до загустіння не перестаючи помішувати її допоки не буде досягнута так звана "стадія сліду".
Після цього і проявляється різниця в методах "з нуля": при "холодному" способі в отриману масу додаються різні добавки: запашки, барвники, ефірні масла і так далі, після чого її відправляють у форми для застигання. Виготовленим у такий спосіб милом можна користуватися лише через 4-5 тижнів. За цей час луг нейтралізується, і мило "дозріє".
При "гарячому" способі суміш ставлять на "водяну баню" для подальших дій. У цьому випадку процес нейтралізації лугу і омилення масел проходить швидше, тому таким милом можна користуватися вже через добу після його застигання.
Використання мила
Мило можна використовувати для гігієнічних та косметичних цілей, а також як засіб побутової хімії для прання, миття посуду тощо.